Каталог статей

   Ніхто у селі не знав, звідки прийшли мати з дочкою і поселилися поміж людьми.  Було у дочки ніжне і дивне ім’я – Сербиця. Жителі села змушені були ходити у гори по сіль. Ходила і мати Сербиці. Та ось вона захворіла. Довелось іти в гори дівчині. Коли люди наблизились до джерела, його заступило лісове страховисько і сказало: «Тоді візьмете солі, коли оця красуня стане мені жінкою».
Злякалися люди і втекли додому, а разом з ними і Сербиця. Скільки люди не ходили по сіль, поверталися ні з чим. Почалися серед людей хвороби.
Не змогла дивитися на це дівчина. Вона одягла найкраще плаття і пішла до страховиська. Коли Сербиця підійшла до джерела, то сказала: «Тоді стану твоєю дружиною, коли люди більше не ходитимуть сюди, а джерело буде у них серед села». Зайшла дівчина в печеру, і з’явилося солоне джерело у центрі села.
Люди бігли дивитися на чудо. Вони здивовано запитували: «Звідки? Хто його викопав?» З глибини джерела донеслося: «Сербиця! Сербиця!» І назвали молодківчани джерело озером Сербиці.
Пройшли століття, а джерело живе і нині, тільки назва трошки змінилася – Сорвиця.
(Кисляк В. О., 1906 р. н.)

Колись воду з джерела використовували в готуванні страв, а також для домашньої худоби. Часи пройшли, технології і розвиток зробили слоє. Зараз практично вже ніхто не використовує соровицю. Джерело замусорили, нема кому за ним дивитися. А це така унікальність. З нього була б велика користь. Можливо колись ситуація виправиться.